Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом
з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює
діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.
Конституція України. ст. 107.
Розширений пошук
Офiцiйне представництво Президента України
УКМЦ - партнер РНБО
04.12.2015
Олександр Турчинов: Союз з Путіним проти Ісламської держави - це угода з дияволом

Уїнстон Черчіль не мав жодних ілюзій щодо військового союзу з Йосипом Сталіним. «Якби Гітлер вторгнувся до пекла, я б принаймні замовив за диявола слово в Палаті громад», - сказав він одного разу своєму помічнику. Цей союз не був заснований на дружбі і довірі. Це було тимчасове партнерство, викликане необхідністю протистояти спільному ворогу. Після поразки нацистської Німеччини справжні наміри Сталіна стали зрозумілими. Обіцянок провести вільні вибори в окупованих Радянським Союзом країнах дотримано не було, тож наступні сорок років Захід провів у намаганнях стримувати радянську загрозу.

Про це варто пам'ятати, коли ми говоримо про події у Сирії. Цілком зрозумілим є те, що після жахливих терактів у Парижі та знищення російського літака над Синайським півостровом, західні уряди мають прагнути сформувати якомога ширшу міжнародну коаліцію, з Росією включно, щоб перемогти винних у кривавих злочинах. Але спільна скорбота - це не спільні інтереси. Необхідно ретельно розглянути співпрацю з Росією у боротьбі з «Ісламською державою» з точки зору деяких серйозних зовнішньополітичних проблем, які вона створює.

Зони суперечності інтересів Росії та Заходу у сирійському конфлікті залишаються не менш значними, аніж ті, в яких ці інтереси збігаються. У той час як пріоритетом Заходу є знищення «Ісламської держави», головна мета Росії полягає у збереженні режиму Башара аль-Асада. До сих пір більшість російських авіаударів в Сирії завдавались по цілях, не пов'язаних з «Ісламською державою», в тому числі по поміркованих групах на кшталт прозахідної Вільної сирійської армії, що допомагає боротися з терористами на землі. Російські удари також спричинили збільшення потоків сирійських біженців до Європи.

Президент Росії Володимир Путін має прямі інтереси в Сирії, що є регіональним союзником Росії, ринком збуту для російського військового експорту і базою розміщення Середземноморського воєнно-морського флоту Росії. Але позиція Путіна зумовлена ширшими міркуваннями, серед яких - бажання не допустити повалення ще одного авторитарного режиму під тиском вимог народу. Як відомо, в Україні Путін має намір протистояти хвилі глобальної демократичної зміни і заради цього готовий застосовувати насильство по відношенню до інших країн. У свободі він вбачає загрозу своїй владі і ознаку посилення впливу Заходу. Політика Росії в Сирії зумовлена стратегічною ворожою позицією щодо Заходу та його цінностей.

У той час як Кремль робить вигляд, що бореться з тероризмом в Сирії, сама Росія заслуговує звання держави-спонсора тероризму. Російська агресія проти України забрала понад 8000 життів, у тому числі внаслідок масового обстрілу цивільних районів і вбивства політичних опонентів російськими спецпідрозділами та проросійськими терористами. Саме Росія надала терористам зенітний ракетний комплекс «Бук», яким, за офіційними даними, було збито літак Малайзійських авіаліній МН17, що спричинило втрату 298 невинних життів в липні минулого року. Понад 1,5 мільйона осіб в Україні стали внутрішніми переселенцями через незаконну російську агресію. Російська держава проявила готовність скоювати вбивства критиків режиму як на своїй території, так і за кордоном за допомогою терористичних методів.

Тим не менш, все це не завадить Росії здійснювати спроби отримання вигоди з війни у Сирії. Путін є майстром тактичного опортунізму. Останніх два тижні російські літаки скидали на Сирію бомби з написом «За Париж», нібито в знак солідарності. Путін позиціонує себе як друг Заходу в боротьбі з тероризмом, сподіваючись у такий спосіб підтримати формат відносин, до якого він завжди прагнув - відкидання норм міжнародного права і прав малих держав на користь великих держав та прийняття принципу, що сила вирішує все.

Росія вже посилалася на широкий альянс проти Гітлера як на прецедент для боротьби з «Ісламською державою». Не слід сумніватися в тому, що в якості плати за співпрацю Росія вимагатиме і нову Ялтинську конференцію. У своєму нещодавньому виступі в ООН Путін похвалив післявоєнну угоду, що розпочала розкол Європи завдяки визнанню територіальних придбань Сталіна, отриманих в рамках нацистсько-радянського пакту. Місто Ялта розташоване в окупованому Росією Криму, і є ніби гірким нагадуванням того, що минуле все ще живе з нами. Зараз для повного завершення чергового історичного витка Путіну потрібно, аби Захід зняв санкції та прийняв захоплення ним українських територій.

Захід повинен тверезо оцінювати ризики співпраці з Росією у питаннях Сирії і чітко визначити межі цієї співпраці. Ісламістський тероризм є головною загрозою, спроможною спричиняти смерть і страждання у величезних масштабах. Його необхідно розглядати як найбільш пріоритетне питання. Разом з тим, реальними довгостроковими загрозами мирному і ліберальному світовому порядку залишаються російський тероризм та прагнення Кремля отримати нову сферу впливу шляхом систематичної дестабілізації сусідніх територій, не лише в Україні, а й на Кавказі, у Прибалтиці, Польщі і на Балканах. Цивілізований світ повинен побороти тероризм  не вибірково, а в усіх його формах та по всіх фронтах.

Автор - Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олександр Турчинов. Стаття вийшла 3 грудня 2015 року в Washington post.

Оригінал статті